Традиційна народна архітектура (забудова, житло, господарські будови, інтер’єр)
Важливим проявом матеріальної культури населення Закарпаття було народне житло. У лемківських селах Перечинщини та Великоберезнянщини найбільш поширеним типом садиби була її однорядова забудова з блоковим зв’язком будівель під одним дахом. Такі садиби називали «довга хижа». Їх виникнення пов’язують з потребою захисту людей і худоби від морозів і звірів, зручністю догляду за худобою, економією матеріалів та малоземеллям.
Яскравими прикладами «довгих хиж» з околиць Перечина є музеєфіковані об’єкти. В першу чергу, виділяємо Етнографічний музей «Лемківська садиба» у с. Зарічево, що був відкритий для відвідувачів у вересні 1985 р. Садиба, що почала діяти як музей зведена в 1902 році. В комплекс забудови входять: хата («хижа») + сіни + комора + стодола («пелевня») + хлів («стайня»). Навколо хліва добудована пристройка («газовба»), яка утеплювала стайню. Розрахована вона була на зберігання сіна чи соломи. Всі приміщення розташовані під одним спільним дахом. На подвірʼї – окремі архітектурні форми. Вздовж фасадної та торцевої стіни житлових приміщень вимощена з кам'яних плит та глини доріжка («підхижа»).
Планування хати (хижа+сіни+комора) виконане на одному вінці – підвалині, тому довжина забудови залежала від довжини використаного на основу («підвалину») стовбура. Зруб складений з букових колод, злегка стесаних по площині стін, на які набиті тонкі планки («лати») для кращого закріплення глиняної обмазки («тиньку»), пофарбованої у синій колір.
Дах хати («стріха») чотирисхилий, покритий солом’янимиснопами у вигляді сходинок («жупами»). Верх даху укладений м’ятою соломою («мирьвою») і притиснутий жердками («кізлинами»).
На подвір’ї розташовані інші малі архітектурні форми – колодязь, ворота, огорожа («плут»).Основу огорожі становлять вбиті в землю кілки висотою 1-1,5 м на відстані один від одного. Площину між кілками щільно обплітали пруттям ліщини технікою плетення. Замість хвіртки влаштований перелаз.
Вхідні двері ведуть у сіни, а з них – в кімнату і комору, що говорить про традиційне планування внутрішнього приміщення закарпатського житла. З сіней потрапляємо до кімнати. Конструкція стелі в кімнаті складається із продільної, через всю кімнату, балки-геренди і поперечних сволоків («фульовок»), покритих зверху дошками. На геренді господар поставив дату, коли переходив до хати – 15 жовтня 1902 року, а також вирізав місяць (молодик). На геренді, в сінях, біля вхідних дверей, вирізано знак сонця. Такі різьблені орнаменти виконували не лише декоративну функцію, а й виступали оберегами житла та символізували достаток, благополуччя, щастя родини.
Хата напівкурна. У кімнаті («хижі») влаштована велика прямокутна глинобитна піч, в якій готували їжу, а дим виводився кошем через сіни на горище («пуд»). Завдяки такій системі опалювання, відбувалася консервація усього даху, солому не точили миші, добре зберігалась квасоля і цибуля.
У трьох із чотирьох стін кімнати влаштовані три вікна з визначеною для кожного функцією: вікно передньої (чільної) стіни освітлює робочу частину кімнати, бокової (причілкової) – стіл, а заднього фасаду – піч («пец»). Долівка у хаті глиняна. Всі меблі пересувні – велике ліжко, різний стіл-скриня, і навіть шафа для одягу. Над ліжком висить дерев’яна дитяча колиска.
Невелика площа жилого приміщення лемківської хати вимагала раціонального використання її внутрішнього простору. Тому предмети умеблювання були довільних розмірів, прості за формою та способами виготовлення. За функціональним призначенням меблі умовно поділяли на три групи: 1) для сну або відпочинку (лава, дощата підлога («поміст»), ліжко, колиска); 2) для споживання їжі (стіл, лавка); 3) для схову речей, предметів хатнього та господарського користування (скриня, мисник, полиця, ложечник, жердка, грядки). Щодо їх практичного використання, то вони були двох видів: 1) стаціонарні (нерухомі): лава, дощата підлога, жердка, грядки, полиця; 2) пересувні (рухомі): стіл, лавки, скриня, колиска, ліжко.
Як правило, на печі тримали кухонний металевий і глиняний посуд, металеву ступку («можарик»), праску («біглязь»), а за піччю – лопату і кочергу. Поряд – полиця («талаш») і ложичник. В них зберігається керамічний посуд, горнятка («силки»), глечики-довжанки, дерев'яна солянка, подойник, дерев'яні ложки («мішалки»), варіхи. На стільчику, біля дверей, ставили дерев'яне відро («гаргали») з водою і кружки («кантята») для пиття. Між дверима і піччю вмонтовано невелику лавичку де сидів жебрак, коли приходив просити милостиню до господарів.
Біля печі закріплено жердину (грядку), на якій розвішували вишиті рушники та одяг, який також зберігали в ладі-шафарні та шафі («шифонері»). Стіни житлової кімнати («хижі») пофарбовані в голубий колір та прикрашені іконами («святими образами») на причілковій стіні, під ними декоративні фаянсові розписані тарілки («танєри»).
Зібрані в сінях речі – дерев’яна ступа («товчка») для подрібнення зерна пшениці, кукурудзи або проса, сусік для зберігання продуктів харчування, на якому експонуються металеві канти, тепші, маслобійка, на стіні – дерев’яні миски (тяльки), дошка зі скалкою («табла» і «качулка») для розкачування тіста, рубель, металеві варіха та цідило («цидка»), поряд – лопата саджати хліб у піч. На лавиці експонуються поток та щіть для розчісування конопель. Тут же – польова дитяча колиска («гомбачка»).
В коморі зібрано багато столярних інструментів: гоблики, теслиці, ручні свердла, долота, рубанок, уторники, циркуль, кутник для визначення кутів, молотки, рейсмус для позначення ширини, ручні пили-розтяжки, обірочні ножі, інструменти для перетягування шнурка, а на стінах – різні сокири («фийса», «манарін», «балтина»). Тут також зберігається: «зварька» – дерев’яна посудина для виварювання білизни, прайники для прання одягу й тканини, господарське начиння – взуття (бочкори, дерев’янки, чоботи «чижми», туфлі жіночі «топанки»), дерев’яне відро, посуд для зерна (кубай, мірки), сусік для зерна, металеві праски, предмети ткацького характеру (щіть, гребінь-чесалка, мотовило, ничильниці, бердо, веретена, поток, терлиця), за дверима – стелаж із керамічним та металевим посудом (дійниці, глечики «довбанки», тепші).
Ззовні до комори примикає стодола («пеливня»), яка утворилася в результаті огородження простору між боковими стінами хати і хліва («стайні»). Огорожа – це, власне, на всю ширину стодоли збиті з дошок ворота. Тут молотили снопи, а також тримали весь сільськогосподарський реманент – засоби транспортування (віз, сани), ярмо, упряж, кінську збрую, знаряддя для обробітку грунту (плуг, борону, мотику) та збору й обробки врожаїв (косу, серп, ціп, граблі, вили), предмети для виготовлення тканини (кросна, снувальницю, мотовило, терлицю «чмовхачку»).
Господар мав худобу – коні, корови. У стайні відведено для них окремі місця: зліва стояли коні, справа – корови, воли. У хлівці тримали свиней, а наверху хлівця – курей.
Лемківська довга хата 1920 р. побудови з с. Зарічево знаходиться й в експозиції сектору «Лемківщина» Музею народної архітектури та побуту ім. Кл. Шептицького у Львові.
Довга хата («довга хижа») – типова житлово-господарська споруда лемків, де під одним дахом поміщаються: хата, сіни,комора, стайня, боїще. Будівля довжиною 19, шириною 5 метрів. Власник (він же будував) Пекар Михайло Михайлович, 1895 року народження.
Хата зрубна, з букового дерева. Висота зрубу 2,6 м. Дах чотирисхилий, покритий в’язаними сніпками «жупами». Початково (1920 р.) планувалася як тридільна хата: хата+сіни+стайня.Але вже у 1921р. добудовано стайню і пелевню (боїще), а первісну стайню переобладнано на комору. У 1930 році комору переобладнано на другу хату з виходом зі сіней, а замість дверей з подвір’я зроблено вікно.
Долівка в хаті, сінях, коморі та пелевні глинобитна. Піч довга з отвором напроти входу. Справа від дверей. Дим виходить скісним (понад піччю) димоходом до сіней під капу – іскрогаситель.
В хаті попід стіною зліва і прямо від входу нерухомі лави, посередині стіл і стілець, навпроти отвору печі – дерев'яне ліжко. В сінях – жорна, ступа; в коморі – скрині на продукти, жердка для одягу; в стайні – жолоб, драбина на сіно; в пелевні – знаряддя обмолоту і очистки зерна. У хлівці «держали» порося, а під його дашком знаходилися гнізда, в яких неслися кури.
Крім «довгої хати» до складу садиби з с.Зарічево Перечинського району Закарпатської області входили хлівець, шопа на сіно, криниця та шпихлір з пивницею. Огорожа із загострених коликів, прибитих до двох лат з воротами і хвірткою.
Для експозиції в Музей було вибрано шпихлір з пивницею (початок ХХст.), який належав Килиманику Ільку Васильовичу. Збудований з букового кругляка, зрубний, з виступами на кутах. Дах трисхилий, покритий соломою. Щілини між вінцями зрубу не замазувалися. Шпихлір служив для зберігання кращого сорту отави (сіно другого кошення) для ягнят, а також для зберігання різних побутових речей.Під шпихлірем пивниця, вимурована з місцевого каменя, дводільна, з прохідним коридорчиком. В пивниці (заглибленій у землю на 0,5 м) зберігали картоплю, капусту, молочні продукти. Розмір споруди 3,3 на 4,9 м.
На території садиби розміщена шопа на сіно, яка належала В.О. Гонді Збудована у 1931р., дводільна, дах чотирисхилий під соломою. Зруб з букового і осикового кругляка, з широкими щілинами для провітрювання сіна.Головна частина споруди, де зберігалось сіно, відділена від переїзної частини зрубною стіною з отвором без дверей. Через отвір кидали сіно. Менша частина з проїздними воротами служила для зберігання знарядь сільськогосподарської техніки та засобів пересування (віз, сани, упряж). Розмір шопи 7 на 4 м.
Ще одним об'єктом садиби з с.Зарічево Перечинського району є криниця, обмурована річковим каменем. Споруда стояла навпроти боїща. Її глибина 6 м. Цембриня зрубне, чотирикутне з двосхилим дашком. На цембриняположена ручка з валом, на якому обмотувався ланцюг з відром. Цей об'єкт був повністю відтворений в Музеї.
Музеєфікованим взірцем народного будівництва з околиць Перечина є хата з с. Сімерки (початок ХХ ст.), яка є частиною постійно діючої експозиції під відкритим Національного музею народної архітектури та побуту в Києві.
Останній власник хати, Іван Рогулич, розповідав, що вона частково складена із давнішньої хати, яка належала його дідові, але основний зруб склав його батько. Час зведення (1909 р.) вирізьблений на зрубі всередині хати.Крім цього при демонтажі хати у одному з вуглів знайдено монету, що чеканилась 1901 році. Хата виявлена у 1978 р. музейною експедицією, яку очолював С.П.Смолінський і встановлена у музеї 1982 р.
Садиба складалась з двох житлових приміщень, хліва і стодоли («пиливні») під одним дахом, а також та мурованої пивниці.Хата покрита соломою. Від хати до хліва, зільника, кирниці, були викладені стежки з каміння («ріняка»). Коло зільника забиті в землю дві лавиці з ковбицею та каменями. Від сусіднього обістя хата була відгороджена плотом з ліски, плетеним «в коцку». Для переходу з двору до сусідів в огорожі був зроблений перелаз.
Інтер’єр хати традиційний для південної Лемківщини. В сінях зберігаються жорна, сусіки, бочки, ткацький верстат та різне знаряддя.
У хаті було дві постілі, «ціфрований» різблений стіл, лава, шафарня, полиці(«талаші»). Оздобленням хати були мальовані порцелянові тарілки («танжери»), квітки та ангели з кукурудзяного шумелиння, образи та глиняні тарілки. На одвірках дверей, на лутках вікон прибиті дерев’яні водохрещанські хрести, які несли естетичну і оберегову функцію. Відтворений екстер’єр та інтер’єр із. с. Сімерки відповідає зібраним польовим матеріалам на садибі І. Рогулича. Тут представлені експонати із Перечинського району з сіл Тур'я Бистра, Тур'я Поляна, Туриця, Турички, Лікицари, Зарічеве, Липовець.
