Павло Яцко

Освітянин і педагог, реформатор освіти, краєзнавець та археолог, активний засновник та діяч «Просвіти» Павло Яцко народився 10 червня 1886 року в селі Бечийньфолво на території теперішньої Словаччини. Він отримав хорошу освіту, знав досконально кілька мов, плідно працював на просвітянській ниві. Багато років жив та працював у Перечині : спершу учителем, а згодом шкільним управителем у Перечині. Згодом став директором школи в Ужгороді.

У 1910 році одружився з Ілоною Гумен, дочкою лісничого з Великого Березного. Разом вони виховали трьох дітей : Параску, Яромира та Магдалину. Мав твердий, навіть суворий характер, але щиро любив дітей, внуків. Під час Першої світової війни Павло Яцко був призваний до війська, звідки повернувся без поранень у грудні 1919 року.

Просвітницька та наукова робота

На початку 1920 року, інтелігенція Підкарпатської Русі почала в Ужгороді дискусії щодо створення товариства «Просвіта». Установчі збори були проведені 9 травня, де оголосили про створення Підкарпатського товариства «Просвіта» головою якого обрали Юлія Бращайка. До головного відділу товариства увійшло 11 членів і 5 заступників, серед яких був Павло Яцко. Наприкінці того ж року він заснував у Перечині першу читальню, яка включала 90 членів. Для них він читав свої реферати на теми «Що то Просвіта», «Руська мова», «Історія Русинов», «Панщина» і т.д.

2 березня 1921 року в Ужгороді був створений літературно-культурний відділ товариства «Просвіта». Силами відділу від 1923 року видавався краєзнавчий щоквартальник Підкарпатська Русь, який редагував д-р Іван Панькевич. 5 січня 1924 року було створено Педагогічне товариство Підкарпатської Русі під керівництвом Августина Волошина. Товариство перебрало на себе видання часопису, що позначилося на його змісті – відтепер там друкували не тільки  краєзнавчі, але й педагогічні тексти. Головним редактором обрали Павло Яцка, який переїхав жити з Перечина до Ужгорода. У той же час він став директором горожанської школи. Перебуваючи на цій посаді освітянин викладав низку предметів, брав участь у створенні шкільних підручників з історії краю.

Розуміючи необхідність наукового дослідження регіону, у третьому номері часопису Підкарпатська Русь за 1925 рік він закликає серйозно досліджувати рідний край і обґрунтовує концепцію його дослідження за трьома напрямами: 1. Історично-археологічному; 2. Природно-географічному; 3. Етнографічно-господарському.  У статті «Значення краєзнавства» Павло Яцко пише «Докладну історію Русинів напечатати тільки тоді буде можливо, коли подробно будемо знати минуле кожної області нашої землі. Тоді докажеться, що багата наша земля історичними подіями! В крузі природознавства і етнографії несподівано багато і цікавих предметів і матеріалів можемо зібрати і спасти від знищення. Грядущі покоління будуть вдячні нам за ту святу роботу!».

Він не лише закликав інших, але й сам займався вивченням історії, етнографії Підкарпатської Русі, вивчав фольклорні джерела, організовував археологічні розкопки, за результатами яких писав статті. Зокрема, його перу належить праця «Одки походить ім'я села Перечин», яка вийшла у 1925 році в часописі  Підкарпатська Русь. Збереглися також деякі його рукописи, зокрема «Руські могили из поганської доби в Земплінщині» та інші тексти, які відзначаються високим науковим рівнем. На його запрошення до Перечина із Празького інституту археології відрядили професійного археолога Ярослава Пастернака, який разом із Яцком дослідив могильник епохи енеоліту наслідком чого стала стаття археолога «Podkarpatská Rus v mladši době kamenné».

Адмініністративна, реформаторська та громадська робота

30 березня 1925 року в Ужгороді були проведені загальні збори "Товариства вчителів горожанських шкіл", на яких Павла Яцка обрали до складу управління. Згодом – 7 травня 1927 року він стає його головою. На цій роботі він активним чином береться до реформування навчального процесу як для учнів, так і для самих вчителів, виступає за повну університетську освіту педагогів. За головування Павла Яцка це Товариство прийняло рішення про організацію в Ужгороді руського університету для вчителів краю. Для вирішення цього питання Павло Яцко та Федір Плеша відправилися до Праги в чехословацьке міністерство школьництва.

На початку 1928 року під час приїзду на Підкарпаття шкільного міністра педагогічне Товариство підготувало для нього меморандум і направило для його подачі делегацію в складі Августина Волошина, Августина Штефана, Олександра Маркуша та Павла Яцка. Після цього 12 лютого 1928 року Павло Яцко був запрошений до Праги на маніфестаційний з'їзд вчителів народних і горожанських шкіл, де головним питанням було прийняття учительського закону. Пізніше Павло Яцко посилаючись на цей маніфестаційний з'їзд  звертав увагу на недоліки в реформування шкільної адміністрації, й зокрема з приводу вимоги ведення діловодства Підкарпатської Русі не на рідній мові. У відповідь на запит Товариства представник празького міністерства обіцяв, що управління на Підкарпатській Русі залишиться на рідній мові, а місцеве шкільництво отримує повну автономію.

Вчителі Підкарпатської русі добре знали та боялися його, оскільки мали проходити у нього перекваліфікацію, а вимоги до педагога у Павла Яцка були високими та принциповими. Однак до думки його дослухалися, а вказівки беззаперечно виконували, знаючи, що ці зауваження йшли на користь загальній справі.

Павло Яцко знаходив час і на громадську роботу. Про це довідуємося зокрема з афіші «Святочного вечора» від 28 квітня 1928 року, який був присвячений 125-літньому ювілею Олександра Духнович. Урочисту програму вступним словом відкривав «фаховий учитель горожанської школи» Павло Яцко. Тоді три хори загальним складом 350 чоловік виконували пісні на слова Духновича композиторів Ярославенка, Гайворонського, Лиска, Кизими, Кошиця. Звучали також українські народні пісні в обробці Миколи Лисенка та Миколи Леонтовича. Учні, пластуни, студенти декламували вірші Духновича та Гренджі-Донського.

Освітянин працював не знаючи відпочину і постійне перевантаження рано призвело до погіршення стану його здоров'я. Він помер 22 серпня 1938 року на 53-му році життя від ішемічного інсульту. Трохи згодом в Ужгород увійшли угорські війська і його вдова Ілона Яцко була змушена переїхати до Хуста. Уряд Карпатської України виділив їй помешкання, де вона проживала до свої смерті в 60-річному віці. А вже в сучасному Виноградові живе внучка діяча Георгіна Палош, яка зберігає рукописи наукових робіт свого діда, конспекти його виступів на різноманітних конференціях та інші цікаві тогочасні документи.

Фото 1. Молодий Павло Яцко.

Фото 2. П.Яцко разом з дружиною та донькою.

Джерела

Кул Юрій. Туря-Ремета. У пошуках скарбів. http://carpaty.net/?p=29316&lang=uk

Михайло Чухран. Павло Яцко: "Горе тому народові, якого зрадлива доля позбавила історичного коріння" https://zakarpattya.net.ua/News/81278-Vyishov-deviatyi-nomer-chasopysu-Lemky-Karpat

Павло Яцко : https://sites.google.com/site/tutperecin/kultura/pavlo-acko

Яцко П. Одки походить ім'я села Перечин // Підкарпатська Русь. –1925. – № 4. – С. 49–51