Традиційний жіночий та чоловічий одяг і взуття. Зачіски та прикраси.
Своєю конструктивністю та стильовими й орнаментальними особливостями вирізнявся лемківський одяг. Комплект жіночого народного вбрання лемкинь Закарпаття включав у себе коротку сорочку («опліччя»), спідницю («кабат», «сукня»), фартух («шурц», «запиначка»), безрукавку («візитку») з фабричної матерії, сукняну безрукавку («камізельку»), куртку («лайбик», «сірак»), гуню («гунча»), хустку, чепець, прикраси з бісеру («монистята»), постоли («бочкори»), чоботи («чизми»).
У другій половині ХІХ ст. у селах Зарічево, Новоселиця Перечинського району поширились короткі жіночі сорочки («опліччя») з домотканого лляного полотна. Сорочки кроїли як з одним, так і з двома бічними швами, навколо горловини, у верхній плечовій частині рукава та біля манжет збирались у дрібні складки («рями»). Інколи поверх морщення вишивали «кривульки». Вишивкою, виконаною «низинкою», «хрестиком», а з 20-х рр. ХХ ст. «гладдю» декорували ошийник («обшивку»), поздовжній розріз («розпірку») пазухи, плечову частину («плічки») і манжети. Основним орнаментальним мотивом був ромб, внутрішню площину якого заповнювали хрестами, розетами, квадартами, а з початку ХХ ст. – стилізовані квіти («ружі», «троянди», «ромашки»).
З кінця 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. у лемків Перечинщини поширились короткі (50-55 см) сорочки («опліччя») з короткими рукавами. Кроїли їх так само, як і «опліччя» з довгими рукавами. Вишивкою, виконаною технікою «хрестик» чи «двостороння гладь», оздоблювали лише манжети. Орнаментальна композиція мала вигляд вузької галузки з дрібних бордових чи червоних квіток та різнокольорових трилисників.
Лемкині Перечинщини заправляли сорочку у домоткану нижню спідницю («подолок»), у поясі призбирану і прошиту нитками. Поверх нижньої спідниці одягали верхню («кабат», «ряшеник») з домотканого конопляного полотна, а з 20-х рр. ХХ ст. – з фабричних матерій чорного, синього, зеленого коричневого кольорів. Місцеві лемківські «ряшеники» оздоблювали чотирма-десятьма загинками, поміж якими вишивали орнаментальні композиції з квіток з листками, що вишивались різнокольоровими нитками, а стебла та листочки – салатовими та голубими.
У другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. поверх спідниці жінки одягали фартух («препиначку», «запиначку»). Робочі фартухи шили з домотканого конопляного, а святкові – із вибіленого лляного полотна, оздобленого вишивкою. Із появою на початку ХХ ст. фабричних матерій фартухи почали шити з шовку чи атласу.
Спідницю разом із фартухом підв’язували в’язаним вовняним поясом («опас», «плетінка», «пасина») бордового, червоного, рожевого чи зеленого кольорів. Довжина поясів сягала від 150 до 230 см, ширина – 5-6 см, зав’язували їх так, щоб кінці спадали ззаду. Характерною особливістю довгих плетених поясів лемків Закарпаття було те, що завершувались вони плетеними «у косичку» шнурочками з китичками («бибами») із різнокольорових вовняних ниток.
Невід’ємною складовою жіночого традиційного одягу лемкинь Закарпаття були безрукавки («візитки», «лайбики», «камізельки») з різних матеріалів. На початку ХХ ст. у лемків Перечинщини поширились короткі (30-35 см) полотняні безрукавки («лайбики»). У селах Зарічево, Новоселиця «лайбики» оздоблювали поліхромною вишивкою, виконаною технікою лічильної та косої гладі. Орнаментальна композиція мала вигляд багатобарвних стрічок із стилізованих квітів, квітково-рослинних мотивів реалістичних форм і вазонів.
У ХІХ – першій половині ХХ ст. верхнім плечовим одягом закарпатських лемків були короткі білі гуні («гунчата») поперечного крою з довгим ворсом («кострубами»), кроєні з двох пілок домотканого вовняного полотна. Контури горловини лемківських гунь обшивали трьома шматками червоної оксамитової матерії так, що утворювався товстий шов («підшийник»). Кінці шматків матерії не зшивали, а зав’язували у бант («кучері»).
Волосся жінки заплітали в одну-дві коси, вплітаючи в них стрічки («заплітки», «волічки») з вовняних ниток бордового, червоного та зеленого кольорів. Обов’язковим елементом вбрання заміжньої жінки був чепець. У лемків Перечинщини побутував розширений доверху чепець («чепак»). У таких чепців кути («роги») виступали у сторони. Жінки укладали заплетені коси у «конть». Голову жінки пов’язували хусткою («хустя», «кестеманча», «скорянча»). У молодих жінок хустки були яскравих, у старших – темних кольорів. З початку ХХ ст. у лемків, як і в бойків та долинян, поширились хустки, на яких вишивку розміщували на тому куті, що спадав на плечі. Композиція стрічкової вишивки формувалась з букетів чи окремих рослинних мотивів. Часто між двома стрічками вишивали дерево життя в оточенні дрібних рослинних мотивів. В його кольоровій гамі переважали світлі відтінки рожевих, оранжевих, червоних, вишневих, голубих, зелених, коричневих барв.
Одним із компонентів жіночого вбрання лемків Закарпаття були намиста («монистята», «бархатки», «баршанки») завширшки 1-3 см, завдовжки – 20-40 см. У 20-40-х рр. ХХ ст. доповненням традиційного жіночого вбрання лемкинь були широкі (10-12 см) прикраси з бісеру («кризи»). Вони мали вигляд напівкруглого коміра, який спадаючи від шиї, накривав суцільним плетивом груди, плечі та спину. Зав’язувались «кризи» ззаду на спині плетеними шнурочками, рідше – на ґудзики.
У ХІХ – на початку ХХ ст. традиційним видом взуття лемків були постоли («бочкори», «верпці») із волової, коров’ячої, кінської шкіри. У постоли одягали онучі або в’язані шкарпетки («штримфлі», «фусиклі»), які обмотували довгими шкіряними ремінцями («обуванцями»). Лемківські постоли, як і бойківські та долинянські, кроїли із зрізаним носком та розрізною п’яткою.
На початку ХХ ст. поширились шкіряні чоботи («чизми»), які виготовляли сільські швеці («шустери»). Халяви («сари») святкових («закачуваних») жіночих «чизмів» шили із твердої шкіри. З’єднання між сарами та низком робили із м’якої шкіри, яка при ношенні складалась у складки під сарами («закачувалась»). Підошва на таких чоботах була із складеного вдвоє товстого шматка шкіри. У 20-40-х рр. ХХ ст. як жінки, так і чоловіки одягали шкіряні черевики («топапки») з високим каблуком. Взували також і «дерев’яники», підошва яких була дерев’яною, а верх – шкіряним.
Чоловічий одяг лемків Закарпаття не такий колоритний як жіночий. Комплекс їх одягу складався з сорочки, літніх штанів («гатей»), зимових штанів («холошень»), шкіряного пояса («череса»), плечового, верхнього одягу, головних уборів та взуття.
В основі чоловічого вбрання лемків Закарпаття була сорочка. У ХІХ ст. довгі (70 см) сорочки кроїли з двох широких піл (70×54 см) та однієї вужчої (70×20 см). Наприкінці ХІХ ст. стали шити сорочки з «плечиками» та відкидним коміром. Розріз пазухи (15-20 см) застібували на три-п’ять голубих ґудзиків. Єдиним декоративним оздобленням сорочок були загинки («защипи») навколо розрізу пазухи.
Лемківські сорочки з широким відкладним («закоченим») коміром і вставкою на спині («наплічником») оздоблювались вишивкою на розрізі пазухи, комірі та манжетах. Техніками «хрестик» чи «низина» вишивали геометричні мотиви. Такі сорочки називали «гуцулками».
Поясне чоловіче вбраннябойки талемки виготовляли відповідно до функціонального призначення. До роботи одягали штани («гаті»), під якими носили «надраги» чи «пачмаги». «Гаті», шиті на щодень, були без декоративного оздоблення. Вони на 7-10 см довші за спідні «пачмаги». До верхньої частини «гатей» пришивали широкий полотняний пояс із мотузкою («ушивальником»), а донизу штанин могли пришивати полотняні шнурочки («мотузки»), за допомогою яких «гаті» прив’язували до ноги, коли взували постоли або чоботи. Взимку поверх «гатей» чоловіки одягали штани із ущільненого домотканого сукна («холошні») білого або сірого кольору. Штани шили з ромбовидним клином («ласткою») між штанинами. У передній частині робили поздовжній розріз («розпірку»), який застібували на ґудзики та металеву застібку. На холошнях робили дві прорізні кишені. До верхньої частини штанин пришивали 7-10 вузьких сукняних хлястиків («псиків») для просовування ременя. Поясну частину штанів із виворітнього боку підшивали фабричною матерією. Бічні з’єднувальні шви на штанинах декорували голубими фабричними стрічками («лампасами»).Лемки підперезувались широкими шкіряними ременями на три-п’ять застібок («пряжок»), які за кроєм та оздобленням були такими ж, як у долинян та гуцулів.
У ХІХ – у першій половині ХХ ст. у лемківських селах Закарпаття побутував чоловічий плечовий безрукавний одяг з домотканого полотна, хутра та сукна. Лемки майже до кінця 40-х рр. ХХ ст. одягали полотняні виключно сукняні безрукавки. На відміну від жіночого, чоловічий плечовий одяг не виділяється великою різноманітністю. Він за кроєм та оздобленням такий же, як і жіночий. Відмінність полягала лише у розмірах.
До середини ХІХ ст. єдиним чоловічим верхнім одягом лемків Закарпаття були гуні. Уже наприкінці ХІХ ст. у них набули поширення полотняні та сукняні куртки. Сірі («сиві») гуні лемків шили з коротким ворсом, без коміра. Гуня з ворсом («кострубами») була обов’язковим елементом весільного вбрання наречених.На початку 20-х рр. ХХ ст. у лемків Закарпаття поширились сукняні куртки («сіраки»).
Лемки Закарпаття носили довге волосся. Його розчісували на два боки (на проділ) і воно вільно спадало на плечі. До чоловічих головних уборів лемків належали фабричні капелюхи («крисані», «клебані») чорного, темно-синього, темно-зеленого, сірого, коричневого кольорів. Їх оздоблювали пір’ям павліна, сойки, тетерева, гірського орла, шерстю дикого кабана, різнокольоровими шпильками. Перо, за народним звичаєм, означало юначу силу, відвагу і молодечу честь.
Зимові головні убори («кучми», «ковпаки») виготовляли із вичиненої шкіри чорного або білого ягняти, вівці чи сірого зайця хутром назовні. Всередині зимові шапки підшивали домотканим полотном або сукном, а у верхній частині робили один або два вуха, якими прикривали обличчя, коли було холодно. У лемківських селах Великоберезнянщини взимку чоловіки голову, шию та вуха обмотували довгим шматком сукна чорного, червоного, зеленого кольору, поверх якого одягали капелюх.
До чоловічого взуття лемків належали шкіряні постоли («бочкори», «ходаки»), гумові («гумаки», «гнотованки»), «дерев’яники», зроблені із шкіри, прибитої на дерев’яну підошву. З 30-40-х рр. ХХ ст. поширились хромові чоботі. Постоли («ходаки») були основним взуттям, як у жінок, так і у чоловіків. Виготовляли їх здебільшого з невичиненої свинської шкіри, а зрідка – з дерев’яної кори.
Поширеним взуттям були чоботи («чизми») на високих каблуках. Халяви робили із твердої шкіри, внизу їх могли оздобити геометричним орнаментом у вигляді різноманітних смуг та кружчків. Середня частина халяв виготовлялась із м’якої шкіри. Перед взуванням чобіт одягали вовняні шкарпетки («штрифмлі»).
