Традиційні промисли і ремесла
З традиційним народним вбранням тісно пов’язані такі сільські промисли та ремесла як ткацтво та вишивка. Як і повсюдно на Закарпатті, на Перечинщині ткацтво було одним із найдавніших та найбільш поширених масових промислів. Основним прядивним матеріалом з якого виготовлялись тканини, були конопляна, лляна та вовняна пряжа. З кінця ХІХ – початку ХХ ст. починають використовувати й бавовняну («памутову») пряжу. У кожній сім’ї були ткацькі верстати («кросна»), а кожна жінка та дівчина вміли прясти та ткати.
Виготовлення домотканих полотен – складний процес, що займав довгий час, потребував копіткої праці. На Перечинщині він складався з традиційних етапів: виготовлення ниток з прядива на веретені, перемотування ниток на мотовила, скручування у клубки, снування та ткання. За функціональним призначення домоткані полотна і сукна поділялись на три групи: одягового, господарського та інтерʼєрного призначення. Полотна одягового призначення ткали переважно простим переплетенням ниток. У селах Турянської долини досить поширеним було перебиране (чинувате ткання).
Найбільшу групу тканин інтерєрного призначення становлять рушники. У повсякденному побуті жителів Перечинщини побутували рушники («утираки»), найпростіший варіант яких виготовлявся із шматка домотканогоконопляного полотна, з трьох сторін підрубленого і підшитого машинним швом.Зустрічались й рушники («утираки»), один із поздовжніх країв яких декорувавсявишивкою або перебірним тканням.
До інтерʼєрних тканин відносились і так звані кілкові рушники, якими оздоблювали кути і стіни хат. У 20-30-ті рр. ХХ ст. під впливом міської вишивки та в результаті культурно-побутових контактів з словаками в Перечині та його околицях набувають поширення настінні серветки, на яких вишивали сцени з народного побуту. Такі серветки вишивали за контуром малюнку технікою стібу чи хрестиком.
Як декоративне призначення, так і гігієнічну функцію мають скатертини. Скатертини розрізняються між собою за призначенням. Кількість та художній рівень вишивки на скатертинах свідчив про хазяйновитість господині, її добробут. За вишиванням скатертини можна було визначити соціально-майновий стан сім’ї. У вишивці скатертин Перечинщини на початку ХХ ст. домінували традиційні геометричні і геометризовані орнаментальні мотиви. Пізніше тут поєднувались геометричні і квіткові мотиви або лише квітково-рослинні. У 30-40-х рр. ХХ ст. скатертини, зазвичай вишивали технікою лічильної гладі, вишивку укладали з рослинних орнаментів. На початку ХХ ст. у побут входять вишивані скатертини («хлібувки») для накривання пасхальних кошиків. Їх оздоблювали вирізуванням і мережкою. Святкові скатертини використовували для накривання столу в неділю, на свята та при гостинах.
Серед тканин інтерєрного призначення масового поширення набули домоткані доріжки («покрівці»), якими накривали лавиці, скрині.
Невід’ємною складовою народної культури українців краю були писанки. Традиційні лемківські писанки виконуються шпилькою, загостреною паличкою, внаслідок чого утворюється каплевидна форма, товстіша з одного краю і тонша з іншого. Така форма є модулем для створеннявеликої кількості орнаментальних мотивів, що мають стилізований рослинний характер. Каплеподібні візерунки укладаються за чіткими симетричними структурами, що ритмічно розміщуються у гострій, середній та широкій частині яйця. Тож писанки мають тридільний поділ.
Можемо припустити, що використання шпильки передувало писачку з лієчкою, яка має складнішу конструкцію. Для розпису використовували курячі, качачі та гусячі яйця. Зимові пташині яйця мають товстішушкаралупу ніж літні, що важливо при художній обробці писанок та їх тривалому зберіганні.
Писанки лемків переважно одно-, дво-, триколірні, яскравих насичених кольорів. Тому можемо говорити скоріше про кольорові поєднання, ніж про побудову колориту. Найбільш поширені поєднання білоговізерунка з червоним, синім, зеленим, рожевим, жовтим кольорами тла.
За орнаментальним характером вони є ажурні, де пропорційно збалансовано масу візерунка і тла. Такіписанки поширені у західній частині Закарпаття та українців Східної Словаччини. Традиційно писанки Перечинщини забарвлювали в один колір, але різних тонів: червоний,зелений, синій, оранжевий, фіолетовий. Візерунок будується із стрічок дрібних орнаментальних мотивів:зірок, галузок, петельок. За характером візерунка вони подібні на тонке біле мереживо на кольоровому тлі.
До найдавніших мотивів, що знаходимо на писанках Перечинщини другої половини ХХ ст., віднесемо княгині, спіралі, S-подібні мотиви. Писанки виконували як шпилькою, так і писачком. Традиційні для Перечинщини писанки виконує Марія Хававка, 1935 р.н., із с. Тур’ї Ремети. Вона продовжує давні писанкарські традиції краю. В її роботах домінують мотиви зірок, вербної гілки та смерічок. Також повсюдно на Закарпатті виготовляли крашанки, що варили у відварі цибулиння, на яких були відбиті реверсним способом листочки весняних рослин.
