3.2 ЗАСЕЛЕННЯ

За походженням населення тут було дуже різноманітним, що відіграло важливу роль у формуванні специфіки народної культури в цій місцевості. Ця група виникла внаслідок довготривалого процесу заселення теренів Сандомирської пущі.

Заселення пущі бере свій початок з доісторичних часів. Про це свідчать численні археологічні знахідки, які підтверджують присутність людини на цих територіях ще в IX тис. до н. е. Люди, які жили в цю епоху, були кочовими мисливцями. Відкриття, пов’язані з пізнішим періодом – неолітом (40 000 - 17 000 р. до н. е.), доводять факти формування поселень, розведення тварин і навіть розвитку ткацтва, що засвідчують розкопані прясельця.

Поселення в Пущі почали створювати поблизу берегів річкових долин та пасмуг пагорбів, що знаходились в їхній безпосередній близькості. Це були найбільш сприятливі терени для тодішніх поселенців. Ідеться про основні, великі річки Пущі – Вісли й Сяну, а також їхніх приток. Саме на берегах названих річок з давніх часів почали розвиватися поселення. Натомість чималі лісові масиви, за винятком смуг землі біля цих річок, не заселялись століттями.

Такий стан речей тривав аж до новітніх часів, тобто XII–XIII століть, коли окремі назви локальних місцевостей стали з’являтися в різних письмових джерелах. Однак, цей період не спричинив суттєвих змін у розміщенні поселень у Пущі. У наступні століття спостерігається зростання інтересу до пущі як ідеального місця для поселення та його поступового заселення. На малосприятливих територіях розпочалось зведення поселень на основі польського й німецького законодавства, тож сюди почали прибувати німецькі поселенці.

Під час воєн, що велися Річчю Посполитою у XVII столітті, набуло поширення явище заселення тутешніх земель військовополоненими. Слід зазначити, що прихідці до раніше невідомих диких територій характеризувались національною чи етнічною приналежністю. Серед поселенців були русини, литовці, татари, шведи, а згодом і євреї. Крім того, сюди мігрували мешканці перенаселеної центральної Польщі, переважно з Мазовії. Незважаючи на цілковиту культурну єдність з лясовяками, вони себе ними не вважають.

Негостинна й важка для перебування Пуща була тим місцем, де знаходили притулок втікачі, люди, які вступали в конфлікт із законом. Вони втікали до Пущі, яка давала їм можливість заховатися, врятуватися від правоохоронців, які їх переслідували, і водночас надавала можливість розпочати нове життя, хоч і в надзвичайно складних умовах, але на свободі. І воно справді було надзвичайно важким. Треба було самостійно викорчувати й звільнити простір для побудови будинку, звести його, вирвати від Пущі місце для обробки полів, і найскладніше: навчитися жити в Пущі та користуватися її незліченними й невичерпними багатствами. Це вдавалося лише найбільш наполегливим, найбільш впертим, тим, кого не відлякувала дуже важка праця й складні умови життя. За роки співіснування один з одним у важкодоступній, відокремленій місцевості, нерідко в екстремальних ситуаціях, люди, які там проживали, створили своєрідний конгломерат, який його мешканці називали «лясовяками» – людьми лісу. Їхнє повсякденне життя, супроводжуючі ритуали та звичаї, які є зліпком духовних слідів культур прибулих поселенців, сформували надзвичайно колоритну культуру лісових людей – лесяків.

ДЖЕРЕЛА:

J.Dragan, Podleżajska wieś w świetle badań etnograficznych, [w:] M.Kula, Giedlarowa – Nasze trwanie na tle sześćsetletniej historii podleżajskiej wsi, Giedlarowa 2010r., s. 119-120.

Fudyna J., Lasowiacy. Wiejski dom mieszkalny w widłach Wisły i Sanu. Forma i Funkcja, Mielec 2014.