5.2 ОБРЯД ВЕСІЛЛЯ

Весілля, як і інші обряди, мало чітко визначений сценарій, якого слід було дотримуватися. Воно складалося з кількох послідовних обрядових дійств, зокрема: змовини (сватання), віховіни (розговини), сващини тощо. Незважаючи на те, що сценарій загалом однаковий скрізь у різних частинах Польщі, можна відзначити його різні варіації, наприклад, у весіллі лясовяків.

 

А. Змовини

Підготовці до весілля передували змовини, інакше відомі як заручини або сватанки.

За декілька тижнів до весілля батьки хлопця або свати приходили до дому нареченої, нерідко з нареченим, для обговорення майнових питань. Іноді траплялося так, що молоді люди самостійно доходили згоди про шлюб; у таких випадках змовини були лише формальністю. Однак, переважно долю своїх дітей переважно вирішували саме батьки. Відтак, «сватали, коли поле було без борозен», тобто там, де поля сімей знаходились поруч, або ж коли обидві сторони були задоволені приданим і тим, що їм вдалося «виторгувати», наприклад: корову, коня, поле, луг чи клаптик лісу. Деколи вони зустрічались і двічі, оскільки не домовились з першого разу. Торги завершували, випиваючи по склянці горілки, а згодом був почастунок. Тоді ж погоджували дату шлюбу.

 

Б. Запросини

Ще наприкінці XIX століття молодята ходили запрошувати на весілля за день до шлюбу. Нареченого супроводжував старший дружба; вони запрошували сватів (дружбів) на весілля – іноді верхи на конях, не зсідаючи з них. Наречену супроводжувала старша дружка, запрошуючи інших дружок та гостей. Зазвичай старша дружка запрошувала на весілля, а молода просила благословення. Людей похилого віку та сім’ї молодяти ходили запрошувати разом. Згодом запросини почали робити раніше, ніж за день до весілля.

З нагоди запросин у хатах відбувався невеличкий почастунок. Усі учасники вбирались у святкові народні костюми. У процесі запросин важливу роль відігравали також приспівки, які нерідко мали жартівливий характер. Їх виконували ще в 50-х рр. ХХ ст., приміром, у Березі Королівській співали:

«Відкрий же мені, відкрий

ці ворота дротяні.

Як не відкриєш,

Розіб’ю тобі стіни».

 

В. Віховіни

Віховіни або ж розговини – це давній дівич-вечір. Однак, цей звичай швидко відійшов у забуття. Дружки зустрічалися в нареченої або старшої дружки нареченої й прикрашали віху – зазвичай ялину або смереку – пір’ям, яблуками, стрічками чи пряниками. Одночасно виготовляли бутоньєрки для нареченого, старости та дружб, плели вінок для нареченої. Віха була важливим елементом кожного весілля. У день весілля її приносили до хати нареченої, танцювали з нею перед входом до костела. Віха була з молодятами в дорозі до костелу та з храму.

 

Г. Розплетини

Розплетини трактували як віховини, тобто дівич-вечір, який дуже швидко зник у лясовяцькому селі.

За день до весілля, ввечері, всі гості приходили в будинок нареченого разом з музикантами на частування та танці. Пізніше все це повторювалося в дружби, старости і, нарешті, в нареченої. Після почастунку в нареченої дружки з молодою танцювали так званий танець молодої. Танок переривали свати. Відтак розпочиналися розплетини. Дружба кликав молоду, але вона приходила лише після третього оклику, а тоді вже танцювала з ним. У той час хорунжий наздоганяв їх на стільці, прагнучи викрасти молоду від дружби. Проте молода не давала себе схопити й тричі втікала в комору. Лише втретє хорунжому вдавалося її спіймати. Тоді хорунжий разом з рештою дружб розплітали косу нареченої, що було непросто, бо подружки нареченої не хотіли віддавати молоду. До того ж хорунжий не міг впоратися з розв’язуванням стрічки у волоссі, оскільки її перев’язували кількома десятками вузликів. Ця ситуація викликала сміх у дружок. Після того, як косу вдавалося розплести, дружба прив’язував стрічку до шпильки хорунжого. На цьому розплетини завершувались. Усі повертались додому.

 

Ґ. Вигравання

Увечері, за день до весілля, капела вигравала під вікном нареченої сумні мелодії – так званий «котячий лемент». Власне, це й були вигравання. Після цього молода платила музикантам, опісля чого капела йшла на всю ніч до свашки.

 

Д. Сващини

Сващини – прийняття у свашки, яка виконувала функції господині на весіллі. До неї приходили всі гості та музиканти. Спочатку був почастунок, а тоді розпочиналися танці, які тривали до півночі. Траплялося, що розваги тривали до самого ранку. В таких випадках свашка пригощала всіх сніданком, після чого всі рушали безпосередньо на весілля.

 

Е. День весілля – прибуття до нареченої та її «викуп»

Вранці в день весілля всі гості зустрічалися в старшої дружки, де вона разом з іншими дружками закріплювала сватам бутоньєрки, а хорунжий виносив із комори віху. Після цього всі йшли до будинку нареченої, де вже чекали молоді та їхні батьки. Перед будинком зазвичай співали:

«Виходи до нас, Марисю, привітай нас,

Виходи до нас, Марисю, привітай нас,

Вона не вийшла, не привітала,

Певно, вона нас не впізнала».

Втім, наречений спершу мусів «викупити» молоду. Як правило, це коштувало йому кількох пляшок горілки. Під час торгу також лунали приспівки. Після викупу наречена виходила з хати й вітала всіх гостей весілля. Перегодом люди заходили в хату й відбувався наступний етап весільного обряду.

 

Є. Перепросини та благословення

Одним із найбільш важливих етапів весілля було благословення. Батьки молодих зазвичай сідали на лавиці за столом, а молоді ставали перед ними. На увагу заслуговують також перепросини, які були безпосередньо перед благословенням (власне, це було елементом благословення). Молода пара першою зверталася до батьків зі словами вибачення:

«Дорогий, татусю, може, вас коли-небудь у житті

Образив якимось словом негідним,

Тож прошу вас про це, пробачте мене і даруйте мені (...)».

Після цього з промовою виступав староста, в якій він звертався до наречених, батьків та гостей весілля. Староста напучував молодят і від їхнього імені просив батьків про благословення. Ось – уривок з оригінальної промови початку ХХ століття:

«(...)Подружнім коханням

будеш любити свою дружину,

Інших панянок з острахом

Залишиш осторонь.

А для тебе, наречено,

Настала мить

Покинути стан панянок,

В стан заміжніх увійти,(...)».

Після промови відбувалося благословення, під час якого грали або співали пісню «Сердечна Матко». Жінки зазвичай плакали, бо діти прощалися з батьками. Тоді молоді тричі обходили стіл, на якому лежав хліб. Все це дійство супроводжували приспівки на кшталт «Білі квіти на столі».

Наречена прощалася зі своїми братами та сестрами, а потім весільна процесія рушала до костелу. Наречену супроводжували двоє сватів, а нареченого – дві дружки молодої. Всю дорогу до костелу та звідти музиканти грали марші, а гості весілля співали.

 

Ж. Повернення з костелу та весільні брами

Після виходу з костелу гості весілля вирушали на святкування. Молоді йшли або їхали вже разом. Весілля, як правило, влаштовували вдома в нареченої або ж одночасно в неї та в будинку, який знімали для танців. На зворотному шляху вони часто зустрічали перешкоди у вигляді весільних брам. Кількість таких брам залежала від рангу весілля. Попри те, що кожна така брама коштувала молодому мінімум півлітра горілки, наречені були раді, якщо їх було багато. Зазвичай весільні брами формували перевесла чи мотузки, які хтось тримав, або ж вони були прив’язані, наприклад, до дерева. З часом брами почали набувати характеру видовища. Чоловіки перевдягалися в діда, бабу чи циганку з дитям, розмальовували себе. Поширеним був звичай обмолочувати солому ціпами. Ці сценки були жартівливими, в центрі яких були пропозиції про «викуп» молодої.

Брами робили на шляху від костелу до місця проведення весілля. Відомим було твердження, що прохід через «браму» дорогою до костелу приніс би молодим нещастя.

 

З. Зустріч молодих i початок весілля

Наречених зустрічали батьки перед будинком з хлібом та молоком, пивом або горілкою. Молода не випивала з келиха до кінця, а виливала рідину на себе та дружок. Дружка, облита найбільше, ще того ж року мала вийти заміж. Потім молодих накривали плахтою, яку називали також рантухом, і вони входили до будинку. Гостей запрошували на сніданок. За столи сідали найстарші, молода пара з батьками та особи, на яких покладались весільні функції. Якщо за столом не вистачало сидячих місць, то молодь стояла. Після почастунку розпочиналась забава.

«Вони бавились, аж кров бризкала по стінах». Постійним елементом весілля були також бійки. Вони траплялися між гостями з інших сіл або між гостями та непроханими особами, які вдиралися на весілля, щоб потанцювати. Однак, найбільш поширеною причиною була сварка через дівчину.

 

И. Віха

Віха була вельми важливим атрибутом під час весілля. Вона супроводжувала гостей весілля на шляху до та з костелу. Впродовж весілля дружки знімали з віхи прикраси, хорунжий брав її й танцював із нею. Після цього всі виходили з дому, а хорунжий піднімався на дах з віхою, щоб там її прикріпити. Втім, це було непросте завдання: наречений повинен був винести туди горілку, щоб полити віху, бо інакше вона засохне. Потім хорунжий випивав один келих на даху, потім спускався і частував інших. У той час, коли закріплювали віху, інші гості весілля співали, наприклад, таке:

«Піділлю тебе, віхо, щоб ти росла велика,

Аби старша дружка швидко заміж вийшла».

У джерелах часто зазначається, що віху ставили на дах після очепин або білого вінця, тобто наприкінці весілля.

 

І. Очепини та кульгання молодої

Увечері відбувались очепини – зачепини, чепини. Посередині кімнати ставили діжку або стілець, на які мала сісти наречена. Проте вона тричі втікала, бо не хотіла бути «очеплена». На третій раз її садили на діжку. Старостіна знімала вінець із голови молодої і вдягала їй по черзі хамелку-обруч, полотняний ченець та білу хустку. Очепини були символічним переходом від дівочого стану до стану заміжніх жінок. Це дійство супроводжувалося співом жінок, приміром:

«Хмелю, хмелю широке листя,

Нашу Касєнку зачепилисьте».

У той час, коли гості танцювали, дружбина та старостіна «очіпляли» наречену в коморі. Коли її приводили, всі жінки та незаміжні дівчата починали танцювати одна з одною. Наречена танцювала з дружбинею. Молодий весь час спостерігав за всіма й сміявся. Зрештою, нетерплячі свати переривали танок і теж починали співати. Після співу дружки співали молодому про те, що йому пора перейти до викупу в них дружини. Дружбина та старостіна ставали посеред кімнати з нареченою. Наречений підходив до них, і вони розпочинали торгуватися. Молодий не впізнавав свою дружину, бо стверджував, що одружився не на такій бабі, а на дівчині у вінку. Тож він повертався до гостей. Старостіна кликала в такому випадку купців, адже дружбина хотіла продати «товар». Вона обіцяла, що не продаватиме наречену молодому, навіть якщо він цього захоче. Приходили купці, обіцяючи хороший ром в обмін на молоду. Вони веліли показати «товар», бо не знали, чи не прийшли марно. Дружбина приводила молоду, однак, вона кульгала. Купці йшли з нічим, але з’являвся сват, який висловлював бажання викупити наречену. Дружбина переконувала, що молода лише вдає кульгавість. Сват перевіряв, чи на черевиках нареченої є підківки, але вона штурхала його так, що він аж перевертався. У цю мить молодий стверджував, що це таки його дружина, бо він впізнає черевики, які купив їй на весілля, але «голова в неї не така», тож він її не розпізнав. Він також вибачався перед дружиною та старостіною, даючи їм глечик з пивом та літр рому. Таким чином він викуповував наречену, яка йшла до танцю з чоловіком. Дружбина та старостіна частували напоями, відтак усі поверталися до забави.

 

Ї. Коровай

Коровай – ще один дуже важливий атрибут весілля. Це була округла дріжджова випічка, рясно прикрашена, наприклад, квітками з крепованого паперу, зеленими гілочками та пташками з тіста. Коровай пекла свашка. На весіллі його тримали в коморі. Коли ж староста оголошував, що буде танець з короваєм, він вносив його до кімнати, а потім з ним танцював. Після танцю з коровая знімали прикраси й нарізали на скибки. Іноді траплялося, що хтось для жарту ховав коровай і тоді старості доводилося купувати його за пляшку горілки.

Тоді співали таку приспівку:

«А в нашого дружби коровай украли,

І добре зробили – на багача напали».

Залежно від місцевості коровай розрізали в різний час весілля. Це могло бути наприкінці весілля чи перед білим вінцем. Іноді його розрізали лише на поправинах.

 

Й. Білий вінець

Весілля закінчувалося білим вінцем, під час якого гості по черзі співали приспівку, а потім танцювали з нареченою навколо стола. Якщо хтось не вмів танцювати, то просто обходив стіл. На столі стояв нарізаний коровай, глечик пива та дві накриті одна одною тарілки, в які танцівники клали гроші на нове господарство для нареченої. Натомість вони отримували шматок короваю та по склянці пива.

На завершення весілля музиканти починали грати «Сердечна Матко», а гості долучились до них співом. Всі прощалися, дякували молодим за гостину, а молоді – гостям за приїзд, і всі розходились.

 

К. Переїзд

Переїзд (переносини) відбувався на наступний день після весілля або пізніше. Як правило, саме гості весілля проводжали наречену на нове господарство. Гості забирали з дому нареченої все, що потрапляло до рук. Це були миски, цебрики, горщики. Тому батько молодої заздалегідь закривав усе в коморі. Весь посаг нареченої пакували на драбинчастий візок: горщики, подушки, перини, діжки, а також посагова скриня з одягом та різними дрібничками. До воза прив’язували, наприклад, теличку. Батьки молодого виходили назустріч, аби привітати наречену.

 

Л. Поправини

Поправини зазвичай відбувались у будинку нареченої в неділю в другій половині дня. Музикантам платив наречений, а дружби забезпечували гостину пивом та горілкою. Гості бавилися, як на весіллі. Молода готувала їжу, і забава тривала аж до ранку. У той момент, коли музиканти починали грати мелодію «Коли встають ранні зорі», поправини завершувалися. Усі розходились, співаючи та пробуджуючи людей в інших домівках. З часом поправини відбувалися в будинку молодого після переїзду.

ДЖЕРЕЛА:

Kula M., Wesele wsi leżajskiej z przełomu XIX/XX wieku, w: Kraj-obraz niepodległości. Życie codzienne u progu wolnej Polski, 2019.

1969. Kotula, Folklor słowny osobliwy Lasowiaków, Rzeszowiaków i Podgórzan, Lublin 1969.

Ruszel K., Lasowiacy. Materiały do monografii etnograficznej, Rzeszów: Muzeum Okręgowe w Rzeszowie, 1994.