ВЛАДИСЛАВ ПОҐОДА
Народився 30 липня 1920 року в Гуцині в родині сільського коваля. Батько бачив у Владиславі свого наступника. Однак, він із ранніх років захоплювався музикою і не хотів чути про плани батька. Владислав проводив свій час, мандруючи піщаними стежками Сандомирської пущі й відвідуючи місця, де звучала музика – на весіллях та танцях. Там він слухав гру лясовяцьких музикантів. Владислав і сам грав на всьому, що було йому доступне. Вже в юному віці хлопець самостійно виготовляв музичні інструменти, грав дитячі мелодії та вчився грі в місцевих музикантів. Рішучість і наполегливість невдовзі зробили Владка гордим власником справжньої, «фабричної» скрипки. Він грав на слух так, як це було прийнято в той час у селах лясовяків.
Саме вміння грати на скрипці дозволило Владиславу пережити Другу світову війну, коли його підлітком депортували на примусові роботи до Німеччини. Втім, йому дуже пощастило, оскільки опинився у сільському господарстві «бауерів», у родині яких були глибоко вкорінені музичні традиції. Бауерка, помітивши його любов до музики і тугу за світом мелодій, інколи дозволяла Владиславу грати на скрипці. Він засвоїв нотну грамоту. У вільний час юнак зустрічався з поляками із сусідніх місцевостей. Власне, так він зустрів свою майбутню дружину.
Після падіння Райху, хоч і не відразу, він повернувся до рідного краю зі своєю дружиною. Розпочалася кар’єра сільського музиканта. Смаки та часи змінювались, відтак скрипку повільно витісняли барабани, тенор- та альт-саксофон. Однак, «стародавня» нота і скрипка завжди були присутніми в його музиці, і жодне сільське весілля не могло відбутися без цього інструмента. Після 1945 року Владислав повернувся до Гуцини і почав грати в різних гуртах у Кольбушові та околицях.
Владислав Поґода був одним із останніх справжніх народних музикантів. Він заохочував місцевих ентузіастів народної культури до діяльності. Він був джерелом ідей. Своєю музикою закликав не лише до танцю, але й до мислення та глибших роздумів. Його репертуар охоплював, у першу чергу, польки, оберки та вальси.
Відомими були його слова, які він завжди говорив своїм глядачам: «Не хвилюйтесь, бо навіть коли дощитиме, все одно буде ПОГОДА».
У 2000 році він виступив у ролі скрипаля Шимка у повнометражному фільмі «Нехай грає музика» режисера Анджея Барановського.
За свою діяльність, радість, яку він дарував людям, Владислав Поґода удостоєний нагороди маршалка Підкарпатського воєводства, бронзової медалі «Gloria Artis» та головної відзнаки – нагороди імені Оскара Кольберґа.
Владислав Поґода записав кілька альбомів:
«Капела Владислава Поґоди» – 1996,
«Лясовяцький дім» – 2008,
«Спокуса Владислава» – 2008,
«Владек на свята» – 2008,
«З комода Владка Поґоди» – альбом, записаний разом з Павлом Стечковським, – 2009.
Незважаючи на розбіжності між поколіннями, лідер капели швидко налагоджував контакт з аудиторією, саме тому її виступи завжди сприймали з ентузіазмом. Особистість та автентичність Владислава Поґоди викликали неабияке захоплення. Це була постать музиканта й непересічної людини.
Зі скрипкою в руках прожив 98 років. Помер у червні 2018 року.
