Сусідська допомога – розваги

Життя в селі вимагало допомоги сусіда при більш важкій праці. Це, в свою чергу, формувало добросусідські зв’язки та моральні норми. При зустрічі лясовяки завжди вітали один одного і деякий час спілкувались. Той, хто входив у будинок, вітав усіх домочадців словами «Хвала Ісусу Христу», на що вони відповідали: «На віки віків. Амінь». Працюючих у полі завжди вітали словами «Бог у поміч», на що вони відповідали: «Дай Боже». Соціальні зв’язки особливо формувалися під час сусідської допомоги. Було чимало видів робіт, які виконували разом, наприклад, збирали урожай, копали картоплю, рвали пір’я чи квасили капусту. Ці роботи виконувались по черзі за домовленістю. Зазвичай ходили «на відробок». Таким чином, вагомим було відчуття спільності.

А. Квашення капусти

Зазвичай з жовтня до Адвенту квасили капусту. З цим процесом було пов’язано багато звичаїв та забобонів. Бочки для капусти були дубовими, їх потрібно було ретельно промити солоною водою та ошпарити. Ці приготування найчастіше робили чоловіки за допомогою сусідів. Натомість жінки очищали капусту від верхнього листя, яке відкладали для худоби, та вирізали качани. Раніше, до появи шатківниць, капусту подрібнювали ножем або спеціальним сікачем. На допомогу приходили й сусідки. Нарізану капусту пластами вкладали в бочку, посипаючи кам’яною сіллю та кмином, а іноді додавали тверді яблука та менші цілі головки капусти, які потім використовували для голубців. Кожен пласт потрібно було сильно утрамбувати. Якщо капусту квасили в невеликій бочці, то її притоптували спеціальним товкачем. Натомість у великих бочках капусту зазвичай притоптували чоловіки – так звані «місильники». Однак, перед тим, як почати місити капусту, «на очах у свідків» вони ретельно мили ноги й старанно витирали їх чистим рушником. Траплялося, що «місильник», підспівуючи, танцював у бочці. Окрім роботи, квашення капусти було ще й можливістю для сусідських зустрічей. Жінки скрашували свої осінні вечори співами, оповідками пліток, жартами, прислів’ями, історіями про минувшину. Після завершення роботи, як правило, частувались, а іноді й танцювали.

Б. Прання

Одяг зазвичай прали раз на тиждень. Спочатку білизну замочували на ніч у великих цебрах. Для того, щоб ретельно вивести плями й відбілити білизну, верстви тканин посипали золою й заливали лугом із запареної золи. Наступного дня жінки йшли до річки прати. Прали на так званих «лавках» за допомогою рублів і прополіскували білизну. Однак, це була дуже кропітка робота. Згодом з’явились терки, тож прати стало легше. Почали також прати в більших баліях, використовуючи теплу воду. Вже не було потреби ходити до річки. Втім, такі зустрічі при пранні мали товариський характер. Жінки могли зустрічатися, побесідувати під час роботи. Проводили час разом.

В. Обдирання пір'я

У давнину осінні та зимові вечори на селі минали під знаком обдирання пір’я. Збиралися навіть більше десятка жінок і дівчат, які вечорами обдирали пір’я по черзі в більшості будинків. Це була кропітка робота, яка вимагала багато часу й терпіння, тому її виконували вечорами. Зберігали пір’я зазвичай у полотняних мішках, які лежали на столі посеред кімнати, щоб якомога більше жінок могло сісти довкола. Вони тримали на колінах миски, в які кидали обскубане пір’я. Непотрібні рештки пір’я кидали на підлогу. Більші пір’їни обскубували пальцями, і так утворювався пух, який потім відкладався, щоб набивати ним подушки та перини. Як результат, жорстке пір’я не стирчало з-під подушки. Під час обскубування чоловіки могли перебувати в хаті, але жінкам вони не допомогали. Переважно вони виконували інші види робіт, наприклад, ремонтували кінські упряжі або плели плетені кошики. Обдирання пір’я також було пов’язано з розвагами. Жінки скрашували час співами та жартами. Після кількох годин роботи господиня давала почастунок. Як правило, на стіл подавались дріжджове тісто, хліб з молоком, трав’яний чай, а іноді й оковита. Траплялося, що після закінчення роботи приходили чоловіки, і в музичному супроводі забава тривала допізна. Вищипування пір’я закінчувалося так званим «вискубком», тобто забавою, для якої господині пекли дріжджові пиріжки, тістечка, подавали, наприклад, вино, а іноді запрошували музикантів. Господиня, яка не влаштувала «вискубок», не могла розраховувати на сусідську допомогу в обдиранні пір’я наступного року.

Г. Сходини

Лясовяки часто відвідували один одного на так званих сходинах. Взимку люди зустрічалися в хатах, а влітку – під голим небом. Зазвичай зустрічі відбувались у неділю та на свята. Старійшини розповідали всілякі історії: про панщину, війни, напасті, чари та страхи. Нерідко місцем таких зустрічей була корчма. Господарі радше рідко заходили в корчми, але молодь відвідувала їх часто.

ДЖЕРЕЛА:

„Źródła kultury ludowej Puszczy Sandomierskiej” pod red. Krzysztofa Ruszla, Kolbuszowa 2014.

Franciszek Kotula, „Z Sandomierskiej Puszczy”, Kraków 1962.

Ruszel K., Leksykon kultury ludowej w Rzeszowskiem, Rzeszów 2004.